Цікаві факти. Інформація. Поради Свіжі новини України. Цікаві статі. Стрічка новин
Мало яке місто України пережив таку трансформацію, як Львів. З великого промислового і наукового центру Радянського Союзу місто перетворився на туристичний та IT-центр України. 1,7 мільйона туристів щорічно (при населенні міста в 800 тисяч) — це однозначно успіх. Але така трансформація відбувалася нелегко.
Початок 90-х років Львів зустрічав порожніми полицями продуктових магазинів, довгими чергами за горілкою і вируючими мітингами в самому центрі міста — на п’ятачку, званому «Клумбою». У місті панувало двовладдя. На флагштоках державних установ висіло по два прапори: червоно-синій прапор УРСР і синьо-жовтий — майбутній державний прапор України. Незабаром прапори УРСР зникли. Демократична влада перемогла.
На мітингах визначалося майбутнє міста. Там перша на Україні демократична адміністрація у спорах з порушеними городянами вирішувала нагальні питання життя. На підприємствах міста влада перейшла від адміністрації до рад трудових колективів. За їх ініціативою заводські парткоми виганяли з підприємств і безслідно зникали.
У заводських клубах военкомы з «радянськими» знаками відмінності і червоними петлицями на кітелях приймали військову присягу на вірність незалежній Україні у військовозобов’язаних працівників підприємств. Міська еліта професійних керівників спішно здавала партквитки і дружно критикувала свою недавню діяльність. Їм не вірили.
Громились райкоми партії. На дошках оголошень вивішувалися списки тих, хто не встиг подати заяву про вихід з КПРС. Дійшла черга і до Львівського обкому. Архіви обкому теж були чомусь практично знищені. А там було багато такого, що пролило б світло на темні плями з біографій багатьох керівників нової України — вихідців з Львівщини. Пропали архіви КДБ.
«Корпусу червоних директорів» була оголошена війна. Незважаючи на те, що вони всі здали партквитки, їх поступово замінювали «активістами», які мають заслуги, але не мають поняття в керівництві і економіці підприємств. Вважалося, що відсутність знань можна замістити патріотичними гаслами.
…Декомунізація, становлення нової держави і порушення економічних зв’язків назавжди змінили обличчя міста. Львів як промисловий центр почав зникати. Мер Львова в 1991-1994 рр. Василь Шпіцер лицем до лиця зіткнувся з численними проблемами складного міського господарства і не зміг їх вирішити. Люди на мітингах люто критикували владу, яка йде. По місцевому телебаченню годинами крутили сесії обласної та міської рад. І це було те ще видовище!
Зупинка великих промислових заводів-гігантів, які визначали обличчя міста, виплеснула на вулицю масу людей, які були змушені шукати себе в нових умовах життя. В таких умовах по всьому місту створювалися стихійні ринки.
Вчорашні токарі та фрезерувальники, інженери та конструктори скуповували і звозили в сусідню Польщу електротовари, крадений на заводах інструмент, горілку та сигарети і привозили звідти спортивні костюми, куртки, кросівки. Рядами стояли вони на імпровізованому базарі, продаючи з рогожек, постелених на сльотаву землю, імпортний одяг і взуття. Так заробляли на життя. Багато залишали Україну і їхали на заробітки в Польщу, Італію, Іспанію і Росію. Працювали будівельниками. Збирали урожай. Доглядали за людьми похилого віку. Прибирали громадські туалети. Звідти потік струмочок заробленої таким чином валюти. Її висилали тим, хто залишився. Деякі на цю валюту намагалися відкрити свою справу. Ті нечисленні працівники, що залишилися на заводах, почали самостійно на заводському обладнанні і матеріалах випускати лопати, вила, граблі, плужки, сівалки. Городяни масово кинулися обробляти порожні землі, щоб виростити свою картоплю, огірки, помідори, нагодувати дітей вирощеної полуницею.
Тому цей інвентар користувався великим попитом. Символом того часу була двоколісний візок-»кравчучка» (за прізвищем першого президента) і величезна картата сумка під назвою «мрія окупанта».
Величезний міський пустир, що прилягає до села Сокільники, перетворився в акуратно засаджені городи.
Масово будувалися храми. По будівництву церков Львів лідирував серед інших місто України. Пастирі майбутніх храмів діловито відвідували підприємства з господарськими проханнями. На вулицях міста серед «радянських» автомобілів стали з’являтися нерідкі іномарки. Та й самі вулиці стали перетворюватися.
Крім заводів, в місті закрилися міські кінотеатри. Безслідно зникли популярні: «Вокзал», «Дніпро», «Дружба», «Маяк», їм. Чкалова, «Комсомолець» і багато інших. На їх місці відкрилися піцерії, клуби, дискотеки. Але багато хто і зараз стоять в напівзруйнованому стані. Ось як, наприклад, цей: кінотеатр ім. Миколайчука. Всього з 27 кінотеатрів залишилося на сьогодні 7.
Невеликий перелік підприємств, які вижили і продовжують працювати. Це переважно підприємства харчової та лікеро-горілчаної промисловості. Виняток становить завод «Іскра», який продовжує випускати електролампи. В результаті загибелі промислових гігантів у львівські лідери потрапили: хлібокомбінат, молокозавод і фірма «Світанок», що випускає шкіряні вироби. Нещодавно концерн «Електрон» виготовив невелику партію сучасних трамваїв (2 шт.) і тролейбусів (2 шт) для Львова. За межею міста відкрилося нове підприємство «Фуджикура» на 500 робочих місць. На його відкриття приїжджав президент України. Шкода, що президенти не приїжджали на закриття підприємств Львова.
Справедливості заради відзначимо, що сьогодні на зміну важкій промисловості Львів став зосередженням IT-компаній. У сфері IT в місті працює близько 12 тис. осіб, а оборот у сфері IT прирівнюється до доходів обласного бюджету. Багато фахівців як місцевих (випускники Львівської політехніки та ЛНУ ім. Франка), так і приїжджих. Рівень заробітків — значно вище середнього, оскільки 90% замовлень — зарубіжні, а після обвалу курсу гривні це відчувається особливо.
…Сьогодні Львів називають містом-святом. Нескінченні дні пива, шоколаду, джазові фестивалі, свята ночі, дні міста, свята вишиванок, дні вина і сиру, які організовуються міською владою, створюють карнавальну атмосферу безтурботного гульбищ і ярмаркового веселощів.
Нескінченний список концертів та естрадних виступів (часто під відкритим небом) на різних майданчиках міста. Центром нескінченних свят і візитною карткою міста є площа Ринок. Веселощі підтримується в парку ім. Костюшка, парку Культури, в концертних залах. На вулицях старого Львова на кожному перехресті співають і грають вуличні артисти… Біля фонтану «Діана» кожен вечір на очах у перехожих танцюють танго.
Вечорами пам’ятники старовини отримують художню підсвітку, доповнюючи натовп туристів оригінальними феериями фарб. На центральних вулицях Львова можна почути поряд з українською, російською, польською мовами також угорська, англійська, німецька та інші. Вогні реклами, феєрверки, несподівані музичні виступи самих різних жанрів прямо на вуличних тротуарах, продаж сувенірів — все це означає, що ти йдеш по древньому місту, вдихаєш романтику різних епох, торкаєшся до вічності. Усвідомлюючи це, стаєш причетним до історії і до міста. Стаєш назавжди справжнім львів’янином, навіть якщо там не живеш.
За 25 років місто сильно змінилося. З сірого, ділового, промислового і наукового центру, що живе для країни, місто-трудівник перетворився на веселого, відчайдушного гуляку, що живе для гостей. Напружена праця обслуги прихований під яскравими карнавальними фарбами. Сірі робочі будні минулого змінилися святкової і яскравою метушнею цього. Мабуть, не змінився місто в плані вищої освіти. Всі вузи міста як були, так і залишилися престижними. Конкурси на вступ у них як і раніше високі. Найталановитіша молодь після закінчення вузів прагне до працевлаштування за кордоном. Інші шукають себе, але частіше не знаходять і працюють де доведеться. А місто знайшов себе. Життя в ньому вирує і манить вогнями вітрин і свят.
Львів відкритий для світу. Місто змінюється, і змінюються її мешканці. Нам пощастило, що ми зараз бачимо місто таким, а не покинутим і зруйнованим, яким він був ще зовсім недавно. Але як же важко далися ці зміни… Львів відкритий для змін.
112.ua, Україна