Цікаві факти. Інформація. Поради Свіжі новини України. Цікаві статі. Стрічка новин
У Марселі і на територіях прилеглих до міста у 1720-1722 роках спалахнула епідемія смертельної бубонної чуми. Почалася епідемія після того, як порт Марселя в травні 1720 року прийняв торговельне судно «Гран Сен-Антуан».
В Марсель корабель прийшов вже з шістьма трупами на борту, ще одна людина з нього померла через два дні після того, як «Гран Сен-Антуан» прибув у Францію, а в липні в місті вже почалася епідемія. Хворі вмирали через 2-5 днів після того, як були інфіковані. Марсельцям заборонили покидати місто, а жителям Провансу – в’їжджати в нього. Карантинну зону обгородили кам’яною стіною. Епідемія захопила декілька інших міст Провансу: Екс, Арль, Тулон. Усього загинуло близько 100 тисяч чоловік.
«Гран Сен-Антуан» йшов у Францію з Сирії, по дорозі відвідавши Сеіде, Тріполі і порт на Кіпрі. Тому прийнято було вважати, що чума прийшла в Марсель зі Сходу. Однак автори нової роботи, опублікованої в журналі eLife, вважають, що збудник хвороби не був завезений зі Сходу, а «дрімав» в Європі більше 300 років. Дослідники витягли ДНК чумної палички (бактерія Yersinia pestis) з пульпи зубів п’яти осіб, які загинули під час Марсельської чуми. Потім вони порівняли зразки з 150 геномами збудників чуми, стародавніх і сучасних, що походять з різних куточків світу. Виявилося, що марсельський штам є прямим нащадком «Чорної смерті», від якої в середині XIV століття загинуло близько 60 мільйонів людей в Європі, Азії і Північній Африці. Виходить, що чума, опустошившая Європу в XIV столітті, потім тут же і залишилася, щоб через 300 з гаком років знову прокинутися.
Останки жертв Марсельської чуми. Розкопки в Мартіге (Прованс, Франція). Фото: Past Horizons.
Автори статті відзначають, що їх робота викликає безліч питань. «Чому чума прокочувалася хвилями, а потім не діяла? Вона зберігалася в грунті або серед щурів? І, зрештою, чому вона зникла і більше не поверталася? На жаль, на ці запитання відповіді немає», – зазначив Хендрік Пойнар (Hendrik Poinar), один з авторів дослідження, керівник Центру стародавньої ДНК в Університеті Макмастера (Канада).
Джерело: nkj.ru